СВЯТКУВАННЯ НОВОГО РОКУ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ І ТРАДИЦІЇ

В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували Новий рік: і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази (в ніч на 1-ше та 14-те січня).

Сучасна молодь примудряється відсвяткувати Новий рік ще й третій раз, за східним календарем, зазвичай, в кінці січня – на початку лютого. Але зупинимось на власне українських традиціях…

Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня — початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік.

Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи «Новим Літом». Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід — «тризну» — на честь померлих родичів.

Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало, що символізувало зв'язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов'язаний у нас з Великодніми святами.

1 березня у Київській Русі

З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня).

Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.

В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. В цей день повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого маленького сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».

Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.

1 вересня у XV столітті

Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня.

Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.

З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також початок копання картоплі.

У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового».

Із впровадженням папою Григорієм XIII нової календарної системи, що одержала назву григоріанської, або «нового стилю», всі європейські народи переходять на святкування Нового року 1 січня. Натомість Православна церква хоча й визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами».

1 січня після 1700 року

На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.

Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Червоній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.

На Червоній площі влаштований був високий поміст, на якому царський дяк голосно читав указ про те, що Великий Государ повелів на знак доброго почину і нового століття "по великих проїжджих вулицях та біля будинків знатних людей прикрашати ялинки та сосни. А людям небагатим хоча б по гілці над воротами чи дверима привісити». Прикраси мали висіти до 7 січня.

Першого ж січня, на знак свята, люди мають вітати однин одного з Новим роком, а всі, у кого є невеликі гармати або рушниці, також опівночі мають стріляти в небо у своєму дворі. На великих ж вулицях з 1 до 7 січня вночі мали запалювати багаття з дров або соломи. Ось що раніше використовували замість бенгальських вогників.

Сам цар Петро I вийшов на Червону площу з факелом у руках і запустив у небо першу ракету, яка, вогненною змійкою звиваючись в повітрі, сповістила народу настання Нового року та розпочала новорічне святкування. У той час люди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто наступними поколіннями, але ялинка — як і раніше залишається символом новорічного свята.

Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.

Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.

Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування, яка передалася на наші землі ще Петром I. У свою чергу, Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.

Давня українська ялинка – це дідух

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа.

Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям.

Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак.

У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

http://ridna.ua/2014/12/do-novoho-roku-zalyshylos-3-dni-istoriya-i-tradytsiji-svyatkuvannya-v-ukrajini/