РЕКОМЕНДАЦІЇ НАУКОВЦІВ ЯК ВОЛОДІТИ АУДИТОРІЄЮ

Український письменник, лектор Ігор Шведов називає “ораторське мистецтво”, “публічне мовлення” одним із давніх і шанованих занять на землі.

Учений-психолог Г.В. Щокін розкриває секрети ораторського мис­тецтва в управлінській практиці, де велике значення має уміння переко­нувати партнерів зі спілкування у процесі публічного спілкування, долати бар’єри у спілкуванні, створювати емоційні передумови через прийом атрак­ції тощо.

              Радянський пропагандист І.А. Шведов називає мову в аудиторії, з одного боку, процесом духовного спілкування, з іншого – дією. Тому логіка виступу включає дотикання, подолання зустрічної інерції, утримання уваги аудиторії. Безпосередньо система “оратор – аудиторія” живе за принципом “ритмічного маятника”: “злет – верхня поворотна точка – спад – нижня поворотна точка”. Цикл “злет – спад” співпадає з “кризою уваги” слухачів і становить 12 – 15 хвилин. З огляду на це автор наголошує на правильному використанні технології виступу, яка б ґрунтувалась на точному психологічному розрахунку.

Психолог В.І. Лєбедєв у науково-популярній формі описав психо­логічно-педагогічні особливості спілкування під час управління керівником трудовим колективом за соціалістичною системою господарювання. Підкреслюється сила слова, його вплив на створення позитивного емоційного клімату в колективі ще й згубність грубого тону для здоров’я. Особливого значення в діяльності керівника автор надає умінню виступати перед аудиторією. Для успішності акту спілкування він пропонує використовувати єдину тріаду компонентів: інтелектуального, емоційного й вольового (зацікав, роз’ясни, переконай). Поширеною є інтерпретація управлінського спілкування як професійного, ділового, службового. Це пояснюється характером системних зв’язків процесів спрямованих на вирішення виробничих і управлінських проблем, досягнення відповідних цілей. Так, В.М. Шепель розглядає управлінське спілкування як специфічну форму спілкування і складову управлінської культури.

У ситуації управлінського спілкування на широку аудиторію виникає така соціально важлива характеристика діяльності управлінця, як “підвищена мовна відповідальність” і “прийоми захоплення й утримання уваги слухачів”, що пов’язано з фасцинацією або вмінням організувати спеціальний вербальний вплив для збільшення обсягів засвоєння інформації аудиторією. Так, А.Б. Добрович серед способів фасцинації виділяє погляд, особливості голосу й ритму мови. Важливим є змістовний початок мовлення, але головною “фасцинативною” якістю є розум виступаючого, що має бути:

–                    високоімпровізаційний – виступаючий повинен відмовитись від мовних штампів, “пунктів і ліній” викладу й бути готовим новими засобами “виліпити” головну думку;

–                    озброєний словесними конструкціями і їх варіаціями – мається на увазі не лише глибина, широта розуму, а й здатність до вербалізації складних і раптових ідей ;

–                    загострено ситуативним – виявляється наявність точного й багатока­нального зв’язку під час спілкування із слухачами, незалежно від їх кількості.

Як приклад, А.Б. Добрович наводить слова А.С. Макаренка про необхідність умілого володіння аудиторією або слухачем так, як борець “використовує блискавичний прийом чи офіціант віртуозно жонглює посудом чи підносом”.

Отже, кожному управлінцю для розуміння й співставлення поглядів, переконань, професійно-ціннісних орієнтацій співрозмовник необхідно:

–                    знати рівень своїх комунікативних, інтерактивних і перцептивних здібностей, коригувати їх в разі необхідності, розвивати й удоско­налювати;

–                    під час спілкування займати найбільш комфортне для цього місце або позицію;

–                    враховувати, що повне і швидке сприйняття може забезпечити формування позитивного мотиву й установок партнера зі спілкування, формулювання чітких цілей і завдань.

Ігнорування цих правил, недостатня розвиненість комунікативної, інтерактивної і перцептивної компонент знижують ефективність діяльності, ускладнюють виконання управлінцями своїх обов’язків. Вирішення проблеми соціально-психологічних утворень, що стосують­ся основних джерел розвитку й корекції сприйняття себе і сприйняття іншого в контексті спілкування Л.А. Петровська вбачає у виділенні п’яти джерел самосприйняття під час спілкування.

Однією з перцептивних здібностей є ідентифікація особистості з оточуючими. Співвіднесення управлінцем власних якостей, здібностей, потреб і цінностей є основою для оцінки власного потенціалу. Це дає можливість керівнику в ситуації управлінського спілкування в разі ідентичності використовувати іншого як модель для побудови власної комунікативної поведінки. Сприйняття себе через сприйняття іншими сприяє самоусвідомленню особистості. Самосприйняття ґрунтується на міжособистісних зворотних зв’язках і рефлексії. Сприйняття управлінцем себе через результати власної професійної діяльності передбачає самооцінку. Переконуючись у значущості й корисності зробленого, він починає усвідомлювати власну цінність (мова не йде про самозакоханість) і з таких же позицій ставитись до інших.

Сприйняття себе шляхом спостереження власних внутрішніх станів є основним джерелом самопізнання. Безпосереднє сприйняття власної зовнішності є додатковим джерелом інформації про себе. Вона є не лише невербальним засобом в управлінському спілкуванні, а й виразником внутрішніх станів.

Сприйняття іншого, має симетричний характер і за аналогією із самосприйняттям має такі різновиди:

–                    сприйняття іншого через його ідентифікацію з собою;

–                    сприйняття іншого через сприйняття його іншими;

–                    сприйняття іншого за результатами його діяльності;

–                    сприйняття зовнішності іншого;

–                    сприйняття іншого через експлікацію ним своїх внутрішніх станів.

Таке детальне з’ясування видів перцепції зумовлене її регулятивною функцією в процесі управлінського спілкування. Адже відсутність розуміння індивідуальності іншої людини призводить до виникнення перешкод у спілкуванні.

За матеріалами посібника Загороднюка С.В. Комунікативні технології в системі державної служби. Навч. посібник. – К.: Вид-во НАДУ, 2008. - 100 с.