ФАНТАСТИЧНА ЗДАТНІСТЬ МОЗКУ ЛЮДИНИ

Він однаково витончено розмірковує і про закарбований у свідомості запах бузку, і про кістки динозаврів, і про сонячне світло, в якому розчиняється дійсність, і про Cтіну, з-за якої ми дістаємо вже сформовані думки. Такі дещо незвичні сентенції народжуються з-під пера відомого українського нейрофізіолога, чиє ім’я добре знають і за кордоном.
 Академік Національної академії наук України, завідувач відділу клітинної мембранології Інституту фізіології імені Олександра Богомольця НАНУ Олег КРИШТАЛЬ вже багато років досліджує таємниці головного мозку. 
Зустрівшись із Олегом Олександровичем, ми говорили про той неозорий світ, котрий знаходиться усередині кожного з нас, а також про ті дивовижні відкриття та передбачення вченого, що лягли в основу його книжки “До співу птахів”.

“Культура — найскладніше, що є на світі”

— Як у мені вживаються вчений і письменник, я не знаю,— усміхається Олег Кришталь.— Але ці дві іпостасі немов доповнюють одна одну. Мені нині п’ятдесят вісім. Якщо проаналізувати біографії вчених, то в цьому віці всі вже наближалися до завершення своєї діяльності. І що ти старший, то менше приходить у твою голову нове. Уже сформувалися погляди, втрачається відчуття новизни життя. Зрілість та старість уособлюють досвід. І кілька своїх ідей я хотів би реалізувати. Зокрема мене дуже цікавить взаємозв’язок між свідомим і підсвідомим. Хоча це й дивно, проблема ця не є ні суто літературною, ні художньою. Вона, скоріше, наукова. До речі, підтвердження цьому знайшов у книжці, до якої час від часу повертаюся. Це англійське видання з красномовною назвою “Ілюзія свідомої волі”...

— То, треба розуміти, Кришталь-учений разом із Кришталем-письменником намагаються працювати в тандемі, і ваша проза є одночасно й науковим дослідженням?

— Гадаю, усе це гармонійно поєдналося. Коли починаєш пильно вглядатися в себе, то з часом переконуєшся: думка приходить автоматично, тобто з’являється вже в готовому вигляді. Щоправда, вона може бути й не сформульована остаточно. Однак мислиш не словами. Ними можеш позначати лише те, про що думаєш. Власне, саме ця проблема хвилює мене повсякчас. Чому? Я сприймаю себе як соціальна істота. А цей бік нашого буття величезною мірою залишається нам незрозумілим. Коли ж ми намагаємося позначити глобальний процес, у якому беремо участь (я маю на увазі розвиток людства), то насамперед виділяємо у ньому прогрес культури. Культура (чи то пак взаємодія свідомих істот) — найскладніше, що є на світі. Утім, розвивається вона всього кілька тисячоліть.

Еволюція ж розтяглася в часі на мільйони років. І ось на якомусь дуже ранньому етапі з’явилася перша жива істота (науковці її називають першим спільним предком). Ще не було вавілонського стовпотворіння у тваринному світі. А на планеті існувало щось на кшталт бактерій. Потім природа проклонувала цих істот у бактерії. Між ними розгорілася боротьба, одні почали їсти інших. Згодом з’явилися багатоклітинні організми. У них почали формуватися диференційовані клітини, котрі відповідають за різні функції. На якомусь етапі з’явилися клітини, які дістали надважливе завдання: стежити за процесами в організмі. Це були нервові клітини. На думку багатьох фахівців, від цього моменту еволюція перейшла в нову іпостась — еволюцію мозку. Вона навіть має науковий термін (енцефалоз).

— До чого в подальшому це може призвести?

Обсяг знань про мозок зростає з фантастичною швидкістю. Нині є технології і методи, що дають змогу буквально на власні очі в режимі “он лайн” простежити, як функціонує мозок. Але вченим довелося зіткнутися з несподіваними проблемами. Виявилося, пізнання має межі. Ось, наприклад, математики мають справу з деякими безумовно правильними теоремами, які неможливо довести. А фізикам така ситуація знайома ще з часів становлення квантової механіки. В науці про мозок є всі шанси на те, щоб свідомість ще довго залишалася таємницею. Образно кажучи, людство бреде вздовж такої собі стіни. А за нею відбувається наша справжня розумова діяльність. Ми спілкуємося, обговорюємо все, що можемо обговорити, за допомогою слів. Насправді ж лише автоматично фіксуємо те, що відбувається по той бік. І ніхто не здатен сказати напевне, за якими законами змінюються часи, звички людей, як одягаються, як кохають, вірять... Ніхто, власне, не знає цього. Від віянь моди (носити короткі чи довгі спідниці та інше) — до глобальних речей (у якого Бога вірити: в одного, багатьох чи взагалі в жодного). Мовою слів, усе це не підлягає поясненням. Та й за допомогою томографа цього теж не з’ясуєш. Отож народився суто науковий інтерес: навіщо виникла свідомість і як відбувається процес творчості...

— А чому ви назвали свою книжку “До співу птахів”?

— Пам’ятаєте, Христос говорив: “Птахи нічого не жнуть, не сіють, але в них усе є. Чим ви гірші за них?” Він не відповідає, чим саме, а дає нам змогу подумати. На цю тему я й розмірковую. І, схоже, в мене з’явилася надія зрозуміти...

“Дарвінізм у жодному разі не заперечує Бога”

— Через усю історію людської думки проходили спроби уявити собі розум, що більш потужний за наш. Для віруючих це Бог. А свідомість, мовою Письма, це плід із дерева добра й зла. Як ви ставитеся до такого припущення?

— Є не одна цікава теорія. Гадаю, не варто скидати з терезів і не надто популярні в науковому світі версії. Скажімо, американський професор Джуліан Джейнс проаналізував тексти різних часів і зробив висновок, що свідомість з’явилася разом із людиною. Вчений переконливо доводить: спочатку між двома півкулями мозку зв’язок був не такий тісний, як нині. Дві півкулі мислили порівняно незалежно одна від одної. І саме завдяки цьому почала з’являтися свідомість. У первинній формі люди сприймали свої думки як сигнал богів. Приміром, у стародавніх шумерських текстах нас вразять формулювання про те, буцімто в голові сидить Бог. Він повідомляє людині, куди йти, що робити, що взяти і таке інше. Подібне можна простежити в українських та російських казках, у фольклорі інших європейських народів.

— А якої версії дотримуєтеся ви?

— Я переконаний: свідомість — наступний етап еволюції. Про це я написав у книжці “До співу птахів”. Власне, еволюція тривала мільярди років. Природа удосконалювала свої творіння. Наприклад, мільярди років знадобилося метелику, щоб він зміг маскуватися під листя дерев. Сам по собі цей факт — дивовижний: природа “вчилася малювати листочок” на крильцях метелика... Хоч би там як, в усьому цьому неабияку роль відіграє Випадок. Дарвін цілком правий!

— ?

— Ніяких питань! Узагалі кожен, хто заперечує дарвінізм і його головні положення, або грає “крапленими картами”, або не розуміє, про що йдеться. Наука чітко доводить: в основі життя закладено поняття так званої егоїстичної Молекули, котра бореться за власне виживання і має властивість самовідтворюватися. Більше нічого не потрібно! Далі — усе за чіткою програмою...

Тепер є спеціальні комп’ютерні програми, що прекрасно демонструють, як відбувалася еволюція. Цей факт зовсім не суперечить поняттю: є Бог чи його немає. Дарвінізм у жодному разі не заперечує Бога, але й не пропонує його. Бог — це щось ще. За вченням Дарвіна, поява Молекули пов’язана з появою визначених, придатних для її існування умов. Цей факт не має стосунку до Бога.

“Самотність, за визначенням, неможлива”

— То ви не вірите у Бога?

— Як учений я не можу вірити в існування такого Бога, що входить у мої подробиці (чи це якісь особисті гріхи, чи найвищі поривання). Для Бога, якого я готовий був би прийняти, я — ніщо. І безсмертя моєї душі — теж. Немає безсмертя Душі. Втім, я усвідомлюю, що до кінця не вірити не можу. Про це й пишу: “Нас повсякденно гріє тремтіння. Ми тремтимо між двома станами. Один із них — віра, інший — невір’я”. Це знову-таки зв’язано із властивостями нашої свідомості. Ми, за визначенням, не можемо бути самотніми. Коли я себе про щось запитую і фіксую це,— отже, веду діалог. Навіть якщо розмовляю із самим собою, віртуально я вже не один. Самотність, за визначенням, неможлива. А відтак психологічно неможливе повне й остаточне невір’я. Прекрасний приклад цього нам дає Христос. Розіп’ятий на Голгофі, він вигукує: “Батьку, навіщо ти мене покинув!”. Тобто навіть там, де людина доведена до крайньої межі, коли близька її смерть, вона жахається, що раптом Господа немає. Це те тремтіння, про яке я вже казав і документально це підтверджено в Біблії. Тут метафори не потрібні. То — ми.

— Повернімося до дарвінізму. Де ж тоді в цьому вченні місце для Творця?

— Після появи Молекули задіяв той самий дарвінівський процес, що привів до появи свідомого “Я”. І тут логічно припустити, що “метою” цієї Молекули було збереження себе від різних небезпек (метеоритів, зміни природних умов і таке інше) протягом мільярдів років. Швидше за все, життя є і на інших планетах. Але занести живі організми на Землю неможливо. Їх би знищило потужне космічне випромінювання. Цілком імовірно, що життя автоматично виникає у Всесвіті там, де з’являються для цього можливості. Ось де саме і місце для Творця. А ми — частина тієї Молекули, що закладена у властивості цього Всесвіту. Молекула прагне вижити, зберегтися і захистити себе. Зручніше й найліпше було б вижити і зберегтися у формі свідомого “Я”, бо воно швидко приймає рішення, що саме робити. Наприклад, щоб ведмідь навчився виживати у змінених умовах, має минути строк, що прирівнюється за часом до життя тисячі поколінь. Людина ж багато чому вчиться за одне своє життя. Це і приголомшливий ривок уперед, і свідчення величезного значення нашої свідомості.

“Ми спілкуємося одне з одним вже не тільки і не стільки мовою слів”

— Але якщо у природі все так гармонійно, чому ж людина своїми діями руйнує власну свідомість: вживає наркотики, алкоголь?

— Молекула нагородила мене свідомістю. А водночас — розумінням, що я помру, та перед цим ще й хворітиму, страждатиму і таке інше. Пригадаймо досвід Будди: вийшов він якось у народ — побачив мерця, вийшов ще раз — помітив жебрака, вийшов утретє — зустрів каліку. І сказав: “Боже мій! Навіщо?” А коли почав медитувати, дійшов висновку: “Потрібно перестати бажати взагалі”. Будда — це один із великих станів Душі, що дає змогу нам існувати. Один із елементів тепла в нашому внутрішньому світі. Теплий, так би мовити, нігілізм.

Наш мозок займається організмом підсвідомо. А свідомість тільки заважає. Скажімо, потужний стрес провокує виразку шлунка, інший подразник — інфаркт чи інсульт. Можливо, свідомість дано людям для того, щоб вони взяли у свої руки ту роботу, що велася Молекулою протягом мільярдів років, і перевели її на новий рівень? Адже, погодьтеся, за останні 100 років ми довідалися у 100 разів більше, ніж за всі тисячоліття існування людства.

— Але й смертельних хвороб, які останнім часом уражають людство, нині також значно більше, ніж століття тому...

— Так. Тим паче, що віруси — це своєрідні посланці Молекули. Вони беруть участь у горизонтальній передачі генів, тобто в обміні геномів: між нами і середовищем, між нами і нами. Це одне зі знарядь еволюції.

— Отже, що всі спроби боротися з цим еволюційним процесом традиційними медичними засобами безглузді?

— Ми не можемо таким чином ставити собі це запитання, бо беремо безпосередню участь у процесі боротьби за життя. Так що мусимо боротися і з шкідливими для нас вірусами.

— А як, по-вашому, варто ставитися до методів лікування?

— Як до яких. Коли, скажімо, застосовувати в певних утилітарних цілях підсвідоме спілкування, то це буде те саме знахарство. Іноді воно допомагає (наприклад, “заговорити” зубний біль). У цьому ніхто не сумнівається. Але якщо цілитель збирається вилікувати ДЦП і для цього збирає величезні зали, а під час сеансу ще й хворих дітей на сцену запрошує, то це шарлатанство.

— А чи можна, певним чином впливаючи на свідомість маленького пацієнта, таки домогтися одужання?

— Так, можливо. У тому разі, якщо хвороба нейрогенного характеру. Корекція досягається за рахунок пластичності мозку. Як мовиться, силою думки (і якраз такі методи лікування — це передовий край медицини). 90 відсотків паралізованих людей можна підвести на ноги. Навіть тих, хто лежав з десяток років. Але для цього потрібно, щоб знерухомлений упродовж шести-восьми тижнів від ранку й до вечора намагався уявити собі, як рухає рукою чи ногою. Тобто треба змушувати свій мозок працювати. Це пекельна праця, але сила волі хворого і допомога оточення зроблять свою справу. Коли йдеться про втручання у мозок, я б скористався терміном “людина віруюча”. Віра відіграє колосальну роль. Причому це науково доведено. У Сполучених Штатах, наприклад, досліджували, чи допомагають молитви хворим, а також молитви за їхнє здоров’я і які саме. Віра допомагає. А мозок людини має фантастичну здатність самоналаштовуватися...

— Втім, частіше спостерігаємо ситуацію “до навпаки”. Замість того, щоб спрямувати зусилля на будь-який прогрес, людство винищує все довкола й себе в тому числі.

— На жаль, так. Але це труднощі росту. Ми — наче маленькі діти. З позиції Молекули, приміром, перегороджування ріки Янцзи тілами убитих чи знищення нашим комуністичним режимом тисяч людей — дрібні й випадкові відхилення у величезному процесі, в якому ми беремо участь знову ж таки несвідомо. Але... починаємо щось розуміти. Гадаю, коли ми зрештою справді все зрозуміємо, відбудеться якісний перехід.

Постулат “нейрони не відновлюються” спростовано

— У чому він полягатиме?

— Молекула відпустить нас до свідомого Буття. А будь-яка інша повсякденна діяльність перейде в підсвідомість. На шляху до цього, очевидно, зміниться той смисл, який ми вкладаємо в поняття “особистість”. Нині це щось на кшталт “священної корови”. Але процес розвитку культури веде до того, що ми спілкуємося одне з одним вже не тільки і не стільки мовою слів. Це щось інше, більше і швидше. Ми щораз більше дістаємо можливість ділитися одне з одним власними асоціаціями. Радикальні трансформації, що чекають на наших нащадків, призведуть, по суті справи, до руйнування кордонів між особистостями. Кордони між “Я”, “Ти” і “Ми” розмиватимуться, і виявиться, що згодом люди почнуть спілкуватися спільною для всіх, але радикально іншою Метамовою. Вона поєднає всіх у єдине ціле, і ми відчуємо себе бруньками на одному дереві (про це я пишу у своїй книжці).

— Це схоже більше на футуристичний прогноз...

— Я не претендую на те, щоб проголосити себе провидцем. Ці ідеї давно присутні в багатьох дослідників, і деякі сучасні теологи їх розвивають. Гадаю, згодом до версій та проектів додадуть якісь деталі, нові барви. Відтак ми побачимо могутній синтез науки і загальнолюдського світогляду. І те, що ми сьогодні маємо у вигляді Інтернету, завтра перейде у фазу ноосфери, котру передбачили ще Володимир Вернадський і Тейяр де Шарден.

Нові часи вже настали. Зокрема мистецтво — готовий елемент Метамови. Загальнолюдські метафори, котрі об’єднують нас. Поки що ми перебуваємо на початку неминучого шляху. Нас туди веде те, що називають Вищою Силою, яка спрямовує загальнолюдський культурний процес. Можна, звісно, казати що завгодно, але річка тече. І ми в ній пливемо.

— Передбачаю, як непросто вченим старшого покоління сприймати нові поняття...

— Так, звичайно, це складно. Науковці, як і представники інших професій,— мов листя на дереві. Ми відіграємо свою роль. Настає наша осінь, ми відпадаємо. Росте нове листячко. І дерево тягнеться вгору. Нічого страшного...

— Отже, несприйняття не варто брати близько до серця, бо нервові клітини не відновлюються?

— Хто вам таке сказав? Вони діляться в будь-якому віці. Постулат “нейрони не відновлюються” спростовано. На підході справжня революція в боротьбі з хворобами, що раніше вважалися невиліковними: паркінсонізмом, старечим слабоумством. У нас в організмі є безліч запасних стовбурових клітин, що чекають своєї години. Але вони починають працювати тільки тоді, коли зрозуміють, що потрібні. А тому має активно працювати мозок. Відтак ті, хто багато думає, як правило, роблять це краще і продуктивніше.

До речі, щоб зробити відкриття, ученому потрібно перебувати в інтелектуальному середовищі собі подібних, користуватися плодами їхньої діяльності і, звісно ж, бути продуктом тієї культури, що нам подарована предками.

— Які наукові напрямки розробляються у вашому відділі?

Нам удалося відкрити кілька механізмів, відповідальних за первинне сприйняття болю на периферії. Це ще не називається болем. Сам біль — це емоції, що виникають безпосередньо в корі головного мозку. Нині ми намагаємося знайти засіб фармакологічного впливу на ці рецептори. Я мрію про розробку вакцини, за допомогою якої можна було б лікувати біль. Адже це одна з основних проблем медицини. Людство, наприклад, незважаючи на могутню фармакологію, часто не може запропонувати багатьом з тих, кому болить, нічого, крім морфіну. Отож є над чим працювати.

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/2434/art/17477.html

Олена СИНЮТА “Хрещатик”, Лідія ЛУКІНА спеціально для “Хрещатика”