Сходинка перша – дитячі емоції
.jpg)
Вперше я почула про Тараса Григоровича Шевченка в рочків п’ять від мами, яка тоді мені читала дитячих книжок. Мабуть жага до пізнання у мене була такою великою, що я погодилась слухати її читання з великої книжки без малюнків. Пам’ятаю, що в дитинстві, книжка без малюнків – це було щось незрозуміле і нецікаве. А тут мама, посадила мене поряд з собою і сказала, що «Кобзар» - це найважливіша книга всіх українців і я її буду читати все життя і пізнавати його через її вірші.
Приготувавшись до слухання цікавих історій, я не могла ніяк зрозуміти чому мама не може почати читати з першої сторінки, а шукає щось особливе. І ось читання почалось:
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
З перших рядків голос мами почав бриніти і покотилась сльоза. Не розуміючи, що тут страшного я почала задавати безліч питань, на які мама сказала, що я маю послухати всю поему, а потім вона пояснить, що мені не зрозуміло. Мама читала через сльози і намагалась робити зупинки там, де я мала усвідомити якісь події. Закінчивши читати «Катерину» мама тихенько сиділа і чекала моїх запитань, але я через мамині сльози та її співпереживання подіям в поемі все зрозуміла і теж задумалась. Мабуть, то була перша в моєму житті думка про тяжку долю українців, яку описував Тарас Григорович Шевченко.
Немає коментарів:
Дописати коментар