Сходинка друга –
пам’ятник у Каневі
В років чотирнадцять – нас дітей після закінчення шкільних занять, влітку,
повезли екскурсією до Канева подивитись могилу Тараса Шевченка. Пам’ятаю безліч
сходів і велике захоплення від простору, який охопив мене коли ми піднялись на
гору.
Як умру, то
поховайте
Мене на могилі,
Серед степу
широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани
широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було
чути,
Як реве ревучий.
Мабуть тоді я відчула всю велич не тільки Тарасових слів, але й силу
природи, яку любив Шевченко і прославляв в багатьох своїх віршах. Мені теж
хотілось там кричати, можливо не усвідомлюючи, що то і є любов до батьківщини,
яка тільки через такі місця може поселитись в душі підлітка.
Там же на могилі
Тараса вперше побачила живого музику-кобзаря, який грав українські думи і
виглядав дуже колоритно. Мені здалось, що герої шевченківських рядків, якимось
чином залишились в нашому часі і продовжують доносити людям його заповіт.
Ми багато
фотографувалися і тепер переглядаючи ці фото я розумію, як це важливо повезти
дитину, у віці усвідомлення основних національних цінностей, в таке місце.
Немає коментарів:
Дописати коментар