У 1970-і роки донецький
педагог-новатор Віктор Шаталов, долаючи запеклий опір кращої в світі системи
освіти, створив фантастично ефективну методику. Щоб довести її спроможність,
він брав у навчання найважчі, некеровані класи. Уже через кілька місяців затяті
двієчники і хулігани перетворювалися на відмінників та активістів, освоювали
шкільну програму з триразовим випередженням графіка, а після випускного класу -
без особливих зусиль вступали до престижних вузів.
Ядро системи Шаталова - метод
опорних сигналів або етапів. Пояснюючи навчальний матеріал, Шаталов фіксував на
класній дошці основний зміст уроку за допомогою ключових слів, дат,
географічних назв тощо, укладених в рамки, з'єднаних стрілками, акцентованих
підкресленнями тощо.
Від звичайного конспекту «картки
пам'яті» Шаталова відрізнялися продуманістю, системністю й лаконічністю. Що
характерно, діти навчалися тільки під час уроку: навіщо витрачати час на
домашні завдання, якщо достатньо поглянути на картку - і зміст теми сам постає
в пам'яті.
Система Шаталова володіла єдиним
недоліком: вона не включала в себе чітких правил складання карток. Їх якість
залежала від інтуїції, досвіду та знань вчителя. Іншими словами, Шаталов в
черговий раз підняв викладання до рівня мистецтва.
Система інтелект-карт,
запропонована американським популяризатором науки Тоні Бьюзеном, перевершує
методику Шаталова, мабуть, тільки одним - наявністю чітких правил складання
карт.
Саме завдяки можливості
тиражування технологія Бьюзена отримала на Заході широке поширення - у
вихованні дітей і бізнес-освіті, у творчій діяльності і всіх видах бізнесу,
починаючи з торгівлі, банківських послуг, виробництва і закінчуючи інформаційними
технологіями, юридичними послугами і бізнес-консультуванням.
Немає коментарів:
Дописати коментар