ДОСЛІДІТЬ ВЛАСНИЙ РОДОВІД – ЗБЕРЕЖІТЬ СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ

           Гуртом не тільки батька добре бити, а й боронитися від ворога та згадати добрим словом діда-прадіда. Хороший господар знає, що й де лежить у його коморі, на якій полиці, де шукати інструмент, одяг чи важливий папір. А от дослідити свій родовід нині спадає на думку аж ніяк не кожному. 

           Віримо, що пошук власних коренів дуже швидко стане модним заняттям. Як укласти родовідну книгу, у «Сімейній раді» розповідає подружжя Симоновичів.

ДВАДЦЯТЬ ПОКОЛІНЬ НА ДВОХ

          За дверима звичайного помешкання, що на другому поверсі луцької висотки, – неоціненний скарб. Літнє подружжя, Євген та Серафима, і творці того багатства, і єдині охоронці. Визначити його цінність у доларовому еквіваленті – марна річ.

          ...У вузенькому коридорі примостилися стосики запакованих книжок. Два поважні томи – «Родовід Симоновичів» та «Родовід родини Сібіковських» – видано на добротному папері, у палітурці, на якій золотом виблискують назви. А всередині – фото з архівів, відомості про родину господаря квартири Євгена Михайловича Симоновича у дев’яти (!) поколіннях і господині Серафими Леонідівни (Сібіковської) Симонович – в одинадцяти (!!!).

ДОСЛІДИТИ РОДОВІД ДОПОМОГЛИ ...БДЖОЛИ

            Євген Михайлович надумав дізнатися, хто є хто у його родині, ще коли відбував заслання у совіцьких таборах за пропаганду антирадянської літератури. А коли вийшов на волю і прочитав Євангеліє, де скрупульозно описано родовід Спасителя, замислився: а чому б і самому не дослідити власне генеалогічне древо?
        Посприяло роботі й те, що серед представників роду Симоновичів було чимало священиків, а в архівах відомості про них відшукати легше. Наприклад, батько пана Євгена був священиком у Боровому Рокитнівського району на Рівненщині, душпастирем у «Поліській Січі» (син Євген йому прислуговував), дружив із борцем за незалежність України Тарасом Бульбою-Боровцем.

            Тридцять літ пішло на роботу в архівах та написання родоводу. Заради святої мети інженер-будівельник Євген свідомо позбувся пасіки з дев’яти вуликів, аби ті не відвертали уваги від досліджень. А вулики ті тримав у ...квартирі. Точніше, на даху прибудови торгового закладу, що розмістився на першому поверсі. Туди міський пасічник діставався через вікно.

             – Кожна родина подібна до бджіл у вулику. Там свої традиції, закони. А головна їхня риса – це працелюбність. Лише завдяки праці кожна родина виживає й залишається в пам’яті нащадків, – міркує Євген Михайлович. – До речі, перед виходом у світ книгу благословив Патріарх України-Руси Філарет.

«ЗБИРАЛА ГРОШІ НА СМЕРТЬ...»

           Говорити водночас про родовід Сібіковських, себто Серафими Леонідівни, та рід Симоновичів, себто Євгена Михайловича, ніби не пристало: для кожного з них це другий шлюб. Але Євген та Серафима – подружжя від Бога.

          Пані Серафима почала збирати інформацію про родинне дерево Сібіковських з благословення неньки Анастасії Миколаївни, що вже була на смертному ложі. Вона повідала про спільних пращурів і дуже просила доньку всерйоз попрацювати над дослідженням. Виконуючи мамин заповіт, Серафима поринула у вивчення власного коріння. Їй вдалося віднайти одинадцять поколінь, побувати у Херсоні, Києві, Житомирі, здмухнути пил зі старовинних рукописів та книг. Звісно, допомагав чоловік Євген, який вже мав досвід написання історії власного роду.

             Видати родовід не стало проблемою для Сібіковських. Дружна сім’я зібралася по копійчині й має тепер власну настільну книгу. Пані Серафима зізналася, що складала потрохи грошенята на чорний день, однак усі пустила на друк... Така вже її доля: свого часу вчителювала на Буковині, Прикарпатті та у Львові й навіть тепер, на заслуженому відпочинку, сіє мудрість та добро серед людей.

            Як це не дивно, але популярності книги Симоновичів зажили за кордоном. Сестра Євгена – Галина – нині живе у Брянську (Росія). Вона повезла з Луцька кілька упаковок книг, щоб повідати друзям і знайомим про своє українське коріння. Родичі з Америки теж неабияк захопилися книгою. Воістину правда, що найрідніше і найсокровенніше більше цінують на чужині...

            Отож, приклад для наслідування є. Історія поколінь кожної родини живе в архівах та спогадах, тому кожний із нас може віднайти своє коріння й розповісти про це нащадкам.

З ЧОГО ПОЧАТИ?

           Щоб дослідити власний родовід, можна звернутися по допомогу до генеалога або ж почати «копати» його самостійно. Як?

1. Перегляньте всі старі документи: свідоцтва про народження, шлюб, смерть, освіту, паспорти, трудові книжки, посвідчення. Щоб не пошкодити їх, зробіть ксерокопії. Зауважте, старі документи варто зберігати в розгорнутому вигляді.

2. Ретельно перегляньте всі фотокартки, уточніть імена та іншу інформацію про зображених на них людей. Усі документи, виписки з архівів та бібліотек, фотографії треба зберігати в одному місці. А документи, що стосуються певної особи, помістіть в окремий файл чи теку.

3. У пригоді можуть стати спогади про дитинство. Часто маленьким онукам дідусі та бабусі розповідають те, чого ніколи не розповідали своїм дітям.

4. Поспілкуйтесь із родичами, надто з людьми похилого віку. Віддайте розмові якнайбільше часу, розпитуйте найцікавіше не на початку, а наприкінці зустрічі. Запитання треба будувати так, щоб на них не можна було відповісти одним словом.

5. Використайте інтернет – звичайний пошук прізвища в усіх пошукових системах: у телефонних та інших базах даних, у словниках та енциклопедіях. На історичних сайтах, а також на електронних сторінках краєзнавців, місцевих та обласних бібліотек можна знайти інформацію про губернію, край, звідки походять предки.

6. Зверніться в інші бібліотеки. Там можна відшукати пам’ятні книжки губерній, алфавітний перелік міщан, оповіді про видатних людей краю, різні спогади.

ЩОБ НЕ ЗАПЛУТАТИСЯ У ГІЛКАХ РОДИННОГО ДЕРЕВА

інформацію про кожну особу треба записувати за такою схемою:

ㅡ    прізвище, ім’я, по батькові (для жінок – дівоче прізвище);

ㅡ    дата, місце народження (населений пункт, парафія);

ㅡ    дата, місця смерті та поховання;

ㅡ    прізвище, ім’я, по батькові батьків;

ㅡ    прізвище, ім’я, по батькові хрещених батьків;

ㅡ    для народжених до 1917 року – суспільний стан;

ㅡ    місце проживання;

ㅡ    віросповідання;

ㅡ    освіта;

ㅡ    робота, посади, звання;

ㅡ    військова служба – звання, нагороди, участь у боях;

ㅡ    прізвище, ім’я, по батькові дружини (чоловіка);

ㅡ    імена дітей, дати їх народження;

ㅡ    уся додаткова інформація.

За матеріалами сайту http://www.simya.com.ua/articles/47/9670/