ЗАГОТОВКА ЧИ ІМПРОВІЗАЦІЯ?

З часів Цицерону відомо також, що будь-яке викладання матеріалу перед аудиторією має трьохчастну структуру: вступ, основну частину і висновок. Для першої і третьої частин можна відвести роль емоційних зачіпок, що не тільки привернуть увагу аудиторії, але і забезпечать дружній контакт із нею.

              Відомий оратор А.Ф.Коні пропонував на початку лекції привести цікаві випадки, комічні непорозуміння, навіть щось екстравагантне, аби заволодіти увагою. Основна частина повідомлення повинна поміститися в рамки з переліком основних змістовних тем, розташованих по відношенню один до одного у певній логічній послідовності.

Д.Карнегі наводить приклади невдалих виступів «винегретного» асортименту, де усього потроху й усе існує без усякого зв'язку один з одним. На закінчення можна підвести підсумки й обов'язково подякувати аудиторії за співробітництво і допомогу в спільному обговоренні проблеми.

Часто помилкою викладача, особливо недосвідченого, є погане почуття часу. Іноді воно призводить до надмірно швидкого викладання матеріалу, коли здається, що стрілка завмерла, а говорити більше нема про що. Це викликає непотрібну емоційну напругу, розгубленість і фрустрацію. Частіше ж часу не вистачає, і викладач змушений скорочувати матеріал, щоб щось встигнути.

Час треба тримати під контролем, а всі три частини повідомлення повинні знаходитися між собою в гармонійному сполученні. Основний час треба приділятися основної частині. Крім того, обов'язково треба готувати резервний матеріал, щоб скористатися зайвим часом. Це підсилить авторитет педагога, продемонструє його професійну компетентність.

Д.Карнегі постійно підкреслює необхідність ретельної підготовки викладача чи оратора до публічної промови, аж до репетиції її перед більш простою аудиторією, наприклад, перед своїми родичами. Талантом імпровізатора володіють далеко не всі (лише 0,1% людей), причому в деяких ситуаціях, наприклад, при читанні лекції чи виступі на відповідальній нараді, імпровізація взагалі недоречна.

Тому основний секрет успіху полягає в ретельній підготовці матеріалу, підборі цікавих фактів, підпорядкуванні цих фактів логіці викладання й ілюструванні їх яскравими прикладами.

Будь-який викладач знає, що почуття хвилювання і занепокоєння до виступу може перемінитися почуттям незадоволеності самим собою, досади на самого себе за втрачену можливість. Це може закріпити тривогу і навіть викликати страх публічного виступу. У деяких роботах психологів зазначається, що страх публічного виступу знаходиться у верхній десятці після страху смерті, самотності, втрати роботи і друзів. Своїми коріннями ця проблема іде в з'ясування особистісних і соціально-психологічних особливостей, а також тих труднощів спілкування, що заважають прояву природності, легкості у встановленні контактів, довірливості.

До таких труднощів належать інтровертність, сором'язливість, підвищена особистісна тривожність, ригідність, низький самоконтроль. Наприклад, в одному з досліджень групам респондентів різних національностей було запропоновано за певний час встановити якнайбільше контактів і обговорити намічені раніше питання. Найбільші досягнення в цьому були у американок; у німкень, француженок і італійок результат виявився більш скромним. Жительки ж Британських островів виявилися настільки соромливими, що так і залишилися стояти в дверях, не ризикуючи навіть підійти до уявного партнера і вручити йому візитну картку.