«ЛІДЕР» І «ПОСЛІДОВНИКИ» - СИСТЕМА БАЗОВИХ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

      Лідер для збере­ження своєї позиції повинен бути чутливим до потреб і запитів групи, а начальник може цим нехтувати.   

           «Лідер» і «послідовники» взаємно до­повнюють одне одного. Не може бути першого без других, і навпаки. 

      Роль послідовника й пози­цію лідерів не можна закріпити за людиною на надто довгий строк. Нерідко відбувається обмін ролями. Особливо активні послідовники часто ініціюють вчинки лідера.

       

         Щодо ситуацій, то це — набір відносин, устано­вок і цінностей, з якими людині або групі людей доводиться мати справу й завдяки якому дії пла­нують заздалегідь, а успішне завершення дій за­охочується. Ситуація характеризується структу­рою міжособистісних внутрішньогрупових від­носин усередині групи і її властивостей; рисами культури (субкультури) певної групи й умовами її існування; системою базових та індивідуаль­них цінностей і відносин.

         Людина стає лідером не через формальну наявність у неї певних рис характеру, а завдяки здатності застосовувати ок­ремі свої якості залежно від ситуації й у такий спосіб установлювати між собою й членами гру­пи відносини типу «лідер — послідовники». Од­нак визначальний елемент лідерської діяльності і її процесу — ціль, реалізовувана через функції й завдання. Ціль передбачає діяльність групи й лі­дера.

        Отже, фіксуються взаємозв'язки, взаємодія й взаємовплив елементів лідерства (лідер, послі­довники, середовище, ціль (завдання)), які не є набором особистих якостей або здібностей інди­віда, — це вид міжособистісних відносин, що про­являється через цілеспрямовані або навмисні впливи й динаміку процесу лідерства і набуває різноманітних форм залежно від ситуації, цілей і завдань, міжособистісного сприйняття, оцінок і відносин.

        З огляду на те, що група має, як правило, два види потреб — досягнення організаційних цілей і самозбереження, фахівці виділяють два типи (моделі) лідерів: «ділові» й «емоційні».

           До­мінування в організації — це складова загальні­шого процесу в суспільстві — диференціації ро­лей, коли виділяються люди, здатні виконати певні функції, зокрема лідерські. Використання поняття «лідер» у сфері соціальних і політичних наук, тобто в описі великих соціальних груп, спільнот або держав, зіставляють із такими по­няттями, як «влада», «авторитет», «вплив», «ке­рівництво», «управління», «адміністрування» тощо.

            Керівництво нерозривно пов'язане з організацією й процесами, що відбуваються в ній, а лідерство можливе й поза нею. Функція управління стосується посади в ієрархії. За ке­рівником товариші по службі йдуть через фор­мальні причини, а за лідером послідовники — че­рез суб'єктивні. У керівника є підлеглі, а в ліде­рів — прихильники, що визнають привабливі ці­лі лідера.

         Лідер — той, хто перетворює товаришів по службі (незалежно від того, підлеглі вони чи ні) на людей, які співпрацюють із ним через переко­нання. Такі особистості можуть прищеплювати іншим усвідомлення важливості виконуваної справи, а звідси — любов до роботи. Відмін­ності між управлінням і лідерством: «Управління можна визначити як розумовий і фізичний про­цес виконання запропонованих доручень і вирі­шення певних завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом, за допомогою якого одна особа впли­ває на членів групи».

       Ієрарх, керівник, адміністратор очолюють персонал унаслідок формальної організації — делегування повноважень. Стратег — керівник, який здійснює розробку, реалізацію й корекцію стратегій. Дії лідерів не обмежуються рамками якихось повноважень і структур. Реально керів­ник часто домінує поза залежністю від його формальної посади в організаційній ієрархії. Він ефективно управляє своїми підлеглими, визнаний ними і як організаційний лідер. 

        Ос­новна функція такого лідера — функція прий­няття рішень.

Перед виконавчим лідером-адміністратором (менеджери) ставлять завдання уз­годити, гармонізувати дії:

1) організації із суспільством;

2) членів організації з її цілями;

3) індивідуальні інтереси із всезростаючими ін­тересами колективу.

           Це узгодження може бути статичним або динамічним, творчим або триві­альним, гармонічним або не зовсім злагодже­ним, синергетичним або таким, що саморуйнується.