Вперше трактовку поняття лідерства, а також політичного лідерства
ми знаходимо в працях античних істориків Геродота, Плутарха, Гракха та інших.
В
центрі їх історичних розповідей завжди
знаходились визначні особистості- монархи, полководці, впливові державні мужі.
Цих людей розглядали як деяких володарів від бога , які істотно відрізняються
від собі подібних громадян, і природньо, претендують на всі блага в
суспільстві.
У середні віки Н. Маккіавелі вважав, що типовий політичний лідер-
правитель, який домагається мети, не вибираючі засобів.
Ф. Ніцше у праці «Генеалогія моралі» вказував на прагнення людини
зайняти пост лідера як на природній інстинкт людини і зазначав, що лідер має
право ігнорувати мораль.
Ця думка дещо перегукується з міркуваннями Б. Рассела, який
визначав, що найголовнішими потребами людини із ряду безмежних є жадання влади
і слави. Жадання влади має дві форми: експлікативну (explicit- чітко виражену), що притаманна
лідерам, і імплікативну (implicit- нечітко
виражену), що притаманна послідовникам.
Більш пізні західні політологи і соціологи намагаються з’ясувати
проблему лідера уже на інших рівнях. Заслуговує на увагу концепція особистих якостей, згідно якої лідер є
особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями (почуттям гумору,
такту, вмінням звертати на себе увагу та ін.)
Проголошується також підхід, при якому особистисть виступає як
функція ситуації. Поведінку лідера, його позиції, придатні в одній ситуації, не
можна використовувати в інших. В одних
умовах на посаду лідера підходить одна людина, в інших - інша. В рамках цєєї
теорії цікаві висновки роблять Е. Фромм та Д. Рісмен. Вони вважають, що лідером
може виступати безпринципна людина, яка є "функцією ситуації”, керівником,
що підкоряється обставинам.
Здається цю проблему спробував вирішити Д. Є. Видрін, який сробив
спробу розрізнити поняття "вожак
" і
" політичний лідер ". Вожак скоріше і відповідає портрету того
політичного лідера, який змалювали Е. Фромм та Д. Рісмен.
До найбільш характерних рис вожака належать: потакання щохвилинним
найпростішим вимогам мас; використання для підвищення і підтримки власної
популярності критичних емоціональних станів великих груп людей - страху,
ненависті, ворожби ; підлещування і підлабузництво перед масами; використання
лексики юрби; завищені обіцянки, звертання до найменш підготовлених і
малоосвічених елементів населення. Філософ і політичний мислитель Семен Франк
казав : "Вожак - це той, хто не в змозі перевершити найнищі прошарки
суспільної свідомості і вийти на рівень саме взаємодії з найперспективнішими
суспільними силами .
Якщо "
номенклатурник " - це слухняний рупор
" верхів ", то вожак - не менш слухняний рупор " низів ". Г. Лебон висказався ще
рішуче: " Вожак дуже рідко іде попереду суспільної думки ; звичайно він
іде за нею і вбирає в себе всі її помилки .Немало проникливих і їдких висловлювань присвятив феномену
вожака і Петр Струве.
На переконуючих історичних фактах він показав, що
найчастіше політичний вожак паразитує на ідеї руйнації і саме на ній будує свою
популярність і кар’єру, оскількі маса, як правило, легше сприймає не створюючі,
а саме руйнуючі ідеї.
Отже
політичний вожак і політичний лідер - це дві несумісні речі, і відрізнити
лідера від вожака не важко . Найголовніша ознака , за якою це можна зробити, -
інноваціонність, тобто здібність лідера постійно продукувати нові ідеї ( або їх
комбінувати і вдосконалювати, зважаючі на те, що інноватика поділя·ться на
радикальну , комбінуючу і вдосконалюючу ).
Значна
кількість західних вчених були і залишаються прихильниками концепції лідера,
побудованої на припущенні , що лідери- це люди , які обдаровані спеціфічними
лідерськими рисами ще з народження . Найбільш поширеною тут виступає так звана
харизматична концепція, згідно якої лідерство отримують видатні люди як дещо ,
що зійшло на них як благодать.
Харизматичний тип лідерства заснований на
неординарних, незвичайних якостях самого лідера, по суті цей тип лідерства спирається
на авторитарний механізм володарювання .
Немає коментарів:
Дописати коментар