ВИКОРИСТАННЯ ОБРАЗЛИВИХ СЛІВ І ВИСЛОВІВ У МІЖОСОБИСТІСНОМУ СПІЛКУВАННІ

Сказавши співрозмовнику, що він боягуз, ледар, зрадник чи щось у цьому дусі, не варто очікувати чогось іншого, крім сварки. Якщо ж він не ображається на подібні заяви, це скоріше свідчить не про те, що ваш співрозмовник терплячий і вміє не звертати уваги на дрібниці, а про те, що він байдужий до вашої думки про себе чи настільки низько оцінює її, що не вважає за потрібне прислухатися.

Серйозною перешкодою в спілкуванні двох людей може стати прагнення однієї з них тлумачити й інтерпретувати слова іншої. За такого тлумачення кожний бачить і сприймає тільки те, що може чи хоче побачити.

Так, заяви типу: «Ви спеціально це кажете, щоб образити мене» чи «Ти мовчиш, тому що тобі просто нічого сказати», — у якому б контексті вони не промовлялись, швидше за все будуть сприйняті співрозмовником, як спроба образити його і досадити йому і швидше за все викликають у нього бажання сказати щось образливе у відповідь, що остаточно погіршить ситуацію.

До такого самого результату призводить і пряме тлумачення метафор, що використовуються партнерами в розмові.

Зазвичай багато з того, що ми говоримо, має метафоричний характер: «Ну що ти червонієш як помідор?» чи «У тебе абсолют­но відсутній погляд».

Ці вислови нейтральні за своїм характером, але за бажання співрозмовник може побачити в них щось образливе для себе («Ти ні з чим кращим порівняти мене не міг, як з помідором?» чи «А у тебе самого який погляд? Ти що, думаєш, краще?»).

Далеко не всякі метафору чи порівняння можна використовувати в бесіді, за будь-яких обставин вони не повинні містити в собі нічого образливого, але безпосереднє їх тлумачення швидше за все акцентуватиме негативні моменти, з’ясування яких лише ускладнить спілкування.

Звичайно таке може бути наслідком помисливості чи бажання «причепитися» до слів співрозмовника, щоб довести йому, що він погано ставиться до свого партнера чи не вміє висловлювати влас­ні думки.

У таких ситуаціях розв’язати назрілий конфлікт без будь-яких образ допоможе використання зворотного зв’язку чи прямого запитання до співрозмовника для з’ясування, що ж він насправді хотів сказати.